Офіційний веб-сайт Пулинської районної державної адміністрації та районної ради
 
   
  12000, Житомирська обл., Пулинський район, смт. Пулини, вул. Шевченка, 104, тел. 8(04131)3-16-14, 3-22-60, 3-11-22, 3-23-46, crda@i.ua  
Історія Загальна характеристика Район у світлинах Інвестиції Анонси подій Інтернет-приймальня 27 червня 2017 р.
 
 
 
 

Пошук по сайту
 

Шукати
 
 

Опитування
 
Якою мірою Ви задоволені якістю надання медичних послуг закладами району
не задоволені;
цілком задоволені;
рідко задоволені;
важко сказати
Голосувати
 
 
 
 
ІСТОРИЧНІ ПОСТАТІ СЕЛА ВЕЛИКИЙ ЛУГ ЖИТОМИРЩИНА БЕНЕДИСЮК ЮХИМ ТИМОФІЙОВИЧ 1887-1944

Вже минає 70 років з того часу, як жителі села Великий Луг Червоноармійського району Житомирської області вшановують пам’ять про односельчанина Бенедисюка Юхима Тимофійовича, який пожертвував власним життям заради спасіння села і його жителів.

Збираючи матеріали про період німецької окупації, саме ветерани села наштовхнули мене на пошукову роботу, яку  довелося вести протягом декількох років у складній справі Ю.Т. Бенедисюка. Цю роботу вважаю титанічною, вистражданою, адже, щоб розшукати документи, пов’язані з цією трагічною особистістю, довелося вивчити десятки архівних справ. Це вимагало витримки і наполегливості.

Документи і свідчення жителів села щодо діяльності Юхима Бенедисюка, які викладені нижче, спонукають до глибокого осмислення порушеного питання в масштабах всієї України. То ж перейдемо до їх викладення.

Після відступу червоноармійців 41 танкової дивізії  в липні 1941 року в село увійшли частини німецьких військ кількістю 1500 чол. У селі постала окупаційна влада. 26 липня на зібранні жителів села, як зазначено в документах кримінальної справи, громадою було обрано сільським старостою Юхима Тимофійовича Бенедисюка. Люди знали його як чесного доброго господаря і віруючу людину, служителя Церкви Євангельських Християн-Баптистів. За твердженням односельчан, Бенедисюк, виступаючи на тих зборах, заявив про те, що нова влада нарешті розв’язала йому язик і він тепер може як віруючий вільно говорити (мабуть, малося на увазі проповідувати Євангеліє). Саме цей факт, як вважали люди села ще в 1944 році, коштував йому життя. В іншому його вини вони не бачили.

Для того, щоб дізнатися, за які провини було страчено Бенедисюка, необхідно було вивчити його кримінальну справу. Після відповідних клопотань та сприяння управління СБУ в Житомирській області  мені була надана така можливість. Читаючи сторінки допиту, переконуєшся, що Бенедисюка  було звинувачено в зраді Батьківщини безпідставно.

Слідчий відділу контррозвідки НКО СМЕРШу Бондаренко, який вів  дану справу не враховував становище старости в умовах окупації, не брав до уваги й те, що керівництву сільської управи, особливо старості, приходилось заради людей села ризикувати життям. Та слідчий і не мав права інакше поступати.

У 1992 році за клопотанням дочки Ю.Т. Бенедисюка Кравчук (Бенедисюк) Єлизавети Юхимівни засіданням Президії Житомирського обласного суду 10 квітня було переглянуто вирок військового трибуналу від 18 лютого 1944  року.

Судову справу обласним судом було спрямовано в русло винесеного військовим трибуналом вироку. Під час  її розгляду навіть не було заслухано свідчень потерпілих, які значаться у кримінальній справі і на той час були живі, зокрема комуніст Люшненко Іван Зіновійович. У рішенні перекручено прізвища комуністів, а також записано вигадані заарештовані особи села. Такий же підхід у звинуваченні Бенедисюка  щодо його контрреволюційно-націоналістичної діяльності, відправки людей до Німеччини, продпоставок тощо.

У рішенні відсутні конкретні факти злочину Ю.Т. Бенедисюка в с. Великий Луг і тим паче у зраді Батьківщини, а фігурують лише його неугодні тодішній тоталітарній владі вчинки.

Фактично кримінальна справа розглядалася без дослідження повних і правдивих свідчень свідків як у 1944, так і в 1992 роках. Кримінальна справа має політичний підтекст - Юхима Бенедисюка судили за націоналістичну діяльність в роки німецької окупації.

Засіданням військового трибуналу 60-ї армії в 1944 р і Президії облсуду 1992 р. зазначено, що підставою у звинуваченні Ю.Т. Бенедисюка було те, що, залишившись на окупованій території в с. Великий Луг з липня 1941 р., він працював старостою цього села. Працюючи на цій посаді, він нібито надавав активну «допомогу» німецький владі. За вказаний період він вилучив у населення близько 100 голів рогатої худоби, 20 свиней, 160 центнерів зерна і передав вилучене органам німецької влади. Також зазначено, що Бенедисюк відправив на примусові роботи в Німеччину 22 жителі села, 5 комуністів  видав німецькій поліції та мав зв’язок з керівниками організації українських націоналістів: надавав їм активну допомогу в розвитку контрреволюційної діяльності, в вербуванні молоді до бандерівського загону Черниша, надавав йому матеріальну підтримку.

Бенедисюк 14 січня 1944 р., в день арешту, на запитання слідчого відповідав: « Особисто я був невдоволений радянською владою ще в період колективізації. Я був невдоволений колгоспною системою господарювання і вважав, що кращий спосіб ведення господарства - приватна власність. За період 1939-40-х років я часто обкладався підвищеним податком за те, що займався приватним ремеслом - столярував. Все це спонукало мене стати на шлях боротьби проти радянської влади. Я підбурював людей служити в бандерівському загоні Черниша, але ніхто не давав згоди на це. Із серпня    1941 р. я вже був членом ОУН і виконував покладені на мене обов’язки цієї організації».

Аналізуючи матеріали кримінальної справи щодо злочину Ю.Т. Бенедисюка, я прийшов до висновку, що його головна провина полягає у зв’язках з керівниками ОУН та бандерівським загоном Черниша. Саме з цього приводу слідчим контррозвідки  Бондаренком в січні 1944 року було опитано 6 чоловік і сформовано кримінальну справу Ю.Бенедисюка про його націоналістичну діяльність в роки німецької окупації. Кримінальна справа не містить фактів поповнення членів ОУН та вояків бандерівського загону жителями с. Великий Луг. Зафіксовано лише, що Юхим Бенедисюк агітував за ОУН і розповсюджував листівки відповідного змісту.

З протоколів допитів свідків 13,17,18 січня 1944р. про діяльність Ю.Т. Бенедисюка в роки німецької окупації:

 

Свідок Бенедисюк Савва Олександрович, 1898 р.н.

« Як тільки німці окупували село, декілька разів з’являлися українські націоналісти-бандерівці. Вони були присутні на сході села, де старостою був обраний Ю. Бенедисюк. Влітку 1941 р. староста села збирав людей на збори під вечір. Тоді в село приїхали і 100 озброєних німців на велосипедах. Одночасно прибув і бандерівець, який пошупіукався про щось із старостою. Той сказав, щоб люди негайно розходилися. В управу села викликалися місцеві громадяни з метою здачі м’яса для німецької армії».

 

Свідок Бенедисюк Максим Назарович, 1903 р.н.

«Старостою села був вибраний Ю. Бенедисюк, а я секретарем сільуправи. Староста на сході села сказав, що йому 25 років не було можливості вільно говорити, а тепер йому така можливість є. Закликав присутніх будувати самостійну Україну. Я три рази бачив, що із Довбиша Ю. Бенедисюк привозив націоналістичну літературу (брошури) і розповсюджував її серед населення. Давав і мені читати листівки. Я прочитав і сказав, що це не для мене».

 

Свідок Хоменко Григорій Михайлович, 1914 р.н., вчитель.

«Ю. Бенедисюк був націоналістично налаштований: проводив агітацію, розповсюджував бандерівську літературу. У приміщенні управи були цілі пачки цієї літератури. Староста казав мені: «Нехай зараз німці з червоними воюють, але прийде час, і вони ослабнуть. Тоді українці стануть на кордоні і все буде в наших руках».

 

Свідок Корнійчук Андрій Федорович, 1918 р.н.

«Ю. Бенедисюк запросив мене в приміщення школи, де відбувалося богослужіння Євангельських Християн-Баптистів. Познайомив мене з бандерівцем, який умовляв мене, щоб я вступив в ОУН, але я відмовився. Із жителів села в бандерівцях ніхто не служив».

 

Свідок Грищук Олексій Трохимович, 1923 р.н., вчитель.

« В двадцятих числах липня 1941 р. на зібранні села, в присутності прибулих німців і представників ОУН старостою села обрали Ю.Бенедисюка, який сказав: «Від сьогоднішнього дня я обраний німецькою владою старостою села. Сьогодні я вже почуваюся вільним громадянином. 24 роки я чекав, поки німецька влада звільнить від більшовиків пригнічений український народ. Тепер я дихаю вільно і маю повноваження старости і всі обов’язки, які на мене будуть покладені, виконаю чесно, а також буду вести боротьбу за звільнення України, щоб вона стала самостійною державою. Ю.Бенедисюк мене агітував і пропонував йти на службу в бандерівську організацію, але я відмовився. Із місцевих жителів села ніхто в бандерівцях не служив».

 

Свідок Журавський Іван Григорович, 1920 р.н., вчитель, писар сільуправи.

 « У жовтні 1941 р. ОУН переслідувалася німцями. У вересні були збори молоді, на яких виступили націоналісти і закликали брати активну участь у звільненні України від інших націй і виділення її в самостійну державу. На зібранні були вивішені зображення націоналістичного герба «Тризуб» і фашистського знаку. Присутні співали націоналістичні пісні. Бенедисюк не робив мені пропозиції вступати в ОУН».

 

Під час очної ставки із звинуваченим Ю.Бенедисюком всі свідки підтвердили свої свідчення, які вони давали під час допиту.

Їх свідчення підтвердив також і Бенедисюк. А при очній ставці із Хоменком він додав: « Черниш Василь (командир бандерівців) сказав, що раз Хоменко не бажає вступити в ОУН, то він більшовик. І запитав: Не краще було б вбити Хоменка ! Я заборонив це робити. Крім Грищука і Корнійчука в загін Черниша я більше нікому не пропонував».

Хоча Юхим Бенедисюк в ході слідства визнав себе винним. Проте  очевидним є факт, що розслідування далеко неповне і вирок винесено необгрунтовано. В основу звинувачення Бенедисюка покладено його ідеологічні погляди.

Документи даної справи свідчать і про те, що для німецької окупаційної влади як комуністи, так і націоналісти були ворогами. Тому Довбиською районною поліцією стали проводитись їх арешти. Так що за зв’язок із ними Бенедисюк мусив ризикувати життям.

У кримінальній справі є факт таємного приймання радіопередач Інформбюро вчителем Хоменком і розповсюдження інформації серед жителів села і партизан, про що було відомо Ю. Бенедисюку. Однак слідство цей факт проігнорувало, проте звинуватило Бенедисюка у тому, що радіоприймач за його сприянням був відібраний бендерівцем.

Питання видачі ним 5 комуністів, відправлення на примусові роботи до Німеччини людей, виконання продпоставок  викладені у справі Бенедисюка лише кількома словами.

За цими трьома звинуваченнями до справи заарештованого не долучено жодного  документу, ні одного свідчення  ні в 1944, ні в 1992 роках. Не було чомусь взято до уваги і свідчення комуністів, які проживали в селі, а після визволення села від окупантів вони очолювали керівні посади у відновлених колгоспах району.

При дачі свідчень Ю.Т. Бенедисюком зафіксовано, що за його вказівкою секретар сільуправи, який знав сільських комуністів, підготував список комуністів, і старостою він був підписаний на 5 чоловік. Але, як свідчать архівні документи і персональні справи комуністів 1945-1948 років, було заарештовано лише 2 із 5 комуністів, що проживали у селі і одного активіста села.

Напередодні війни на обліку в партійній організації с. Великий Луг перебували: Берчук Олександр Степанович (бригадир), Люшненко Андрій Назарович (рахівник колгоспу), Люшненко Іван Зіновійович (голова сільської ради), Бенедисюк Іван Панасович, Петрук Іван Кіндратович (шофер), Чухно Параска Григорівна (голова колгоспу), Гордійчук Юхим Григорович (заступник голови колгоспу), Люшненко Ольга Зосимівна (доглядач худоби).

У 1948р. І.К. Петрук засвідчив, що саме п’ять перших комуністів в роки війни перебували на окупованій німцями території.

У постанові ж Житомирського обласного суду від 10.04.1992 р. вказано прізвища п’яти комуністів: А.Н. Люшненка вдруге записано як  А.Н.Люшненко. Це, напевно, І. З. Люшненко. Як з’ясувалося насправді серед арештованих було лише два комуністи.  А особа на прізвище А. Бугайчук  в селі на той час не проживала. Це прізвище сплутано з О.С. Берчуком (можливо!).

У постанові облсуду в переліку виданих старостою комуністів записано також Чорного Івана Прокоповича і Наумчука Якова Корнійовича. Проте, як видно із сказаного комуністом І.К. Петруком, вони не були членами ВКП (б). Сестри Надія (1927 р.н), Катерина (1928 р.н.), Ольга (1931 р.н.) Наумчуки свідчать, що їх батько, Я.К. Наумчук,  ніколи не був комуністом, а був релігійною людиною і в роки окупації не переслідувався і не перебував під арештом.

Виникає питання: чому не було заарештовано всіх п’ятьох і чи прагнув цього староста ? На це питання відповідь дає комуніст Люшненко Іван Зіновійович (в кримінальній справі як виданий поліції), що саме староста села Юхим Бенедисюк запобіг арешту його поліцією.

З пояснень комуніста Люшненка Андрія Назаровича партійним органам випливає, що він, як і всі комуністи, в роки окупації жив у селі легально, на вимогу  німецької влади виконував різні роботи в колгоспі. Але в 1942 році його як комуніста було заарештовано, а через 14 днів відпущено  на клопотання  136 односельчан (вони підписали листа про те, що він не є членом партії). За нього також поручився староста села.

Комуніст Берчук Олександр Степанович також був визволений із в’язниці. Про це стверджує дочка О.С. Берчука, Ольга Олександрівна Бондар, 1926 р.н., жителька села Великий Луг.  Вона свідчить про те, що в період окупації в селі були такі жителі, що викрикували: «Комуністам не місце в селі!» Свідчить й  про те, що коли прибулі в село поліцаї, не змогли знайти О.С. Берчука, то забрали його жінку і намагалися фізично змусити її вказати  місце  перебуває її чоловіка, але цього не дозволив староста села Юхим Бенедисюк. О.С. Берчук до поліції прибув сам. Його було заарештовано і відправлено у в’язницю смт Довбиш, а потім в м. Новоград-Волинський, звідки було відпущено завдяки зверненням односельчан.

У поясненнях комуністів І.П. Бенедисюка. і  І.К. Петрука  також відсутні звинувачення старости Бенедисюка в арештах вищезгаданих комуністів.

З цього напрошується висновок, що якби староста села дійсно видав німецькій владі вищеназваних осіб, то вони   б понесли  покарання. Він мав не тільки можливість це зробити,  а й зобов’язаний був викривати комуністів, бандитів (партизанів) та євреїв. Після звільнення  комуністи, як свідчать документи їхніх персональних справ, знову приступили до роботи в колгоспі і проживали в селі легально.

Аналізуючи ці факти задумуєшся:  чому питання видачі старостою села комуністів стало другорядним ?

Очевидно, що для слідчого СМЕРШу  видача комуністів Ю. Бенедисюком призвела б до затягування, а то і зворотнього напрямку справи. Адже комуністи та інші арештантовані особи, за свідченнями архівних документів та пояснень живих свідків, були звільнені завдяки сприянню старости села Ю.Бенедисюка.

У період окупації проводилися арешти жителів села. За підлим доносом були арештовані В.Б. Герзун, Д.С. Люшненко. Цей факт підтвердила Чорна Ганна Данилівна, 1912 р.н., жителька села Великий Луг. Арештовані були піддані побоям у селі та в німецькій управі містечка Довбиш. Син Д.С. Люшненка,  Дмитро Данилович Люшненко, 1945 р.н. , житель с. Великий Луг, з розповіді своєї матері  стверджує, що їх було врятовано від смерті завдяки сприяння старости села та одного з поліцаїв. Було зібрано понад 100 підписів жителів села з проханням до районної поліції помилувати арештованих. На обраного громадою села сільського старосту німецька влада поклала складні й суворі завдання. Одним з них було забезпечити роботу громадського господарства (колгоспу), яке до приходу загарбників не було знищено комуністами, як цього вимагали від них радянські органи.

2 липня 1941р. за вказівкою радянських органів було евакуйовано худобу колгоспу, а хліб із комори і товари кооперації були роздані колгоспникам.

Довбиською районною окупаційною управою Новоград-Волинського гебітскомісаріату в жовтні 1941р. було проведено детальний перепис населення.  Всі жителі села Великий Луг (751) були переписані за віком, професією, освітою, віросповіданням, національністю. З метою контролю мешканців  у кожній хаті обов’язково вивішувались достовірні списки членів двору за віком. Той, хто не був охоплений переписом, підлягав арешту. На початок 1942 року також було зроблено суцільний перепис і живності в селянських господарствах. Маючи такі статистичні дані, Великолугівський сільській управі доводилося завдання відправки робочої сили до Німеччини та здачі сільгосппродуктів.

У роки окупації селяни змушені були здавати німецькій владі як з громадського, так і власного господарства продукти харчування. З власного господарства здавали переважно молоко. Проте не встановлено жодного факту, що б із двору було насильно забрано якусь живність чи корову і сім’я залишилася без молока.

У справі Ю. Бенедисюка чомусь відсутні свідчення жителів села, у яких конфіскували худобу чи іншу живність. Колгоспні свині, які не були відправлені в тил, як свідчать документи, були розібрані жителями села.17

Свідок тих подій Ольга Іванівна Бузько, 1922 р.н., засвідчує, що коли в матері-вдови корова стала непридатною для використання, то Ю. Бенедисюк видав їй тільну телицю, а корова була здана на м’ясо. Таким же чином поступив Ю. Бенедисюк і у випадку з П.Н. Наумовичем.

 До примусових продпоставок староста села не застосовував грабіжницьких методів. Зерно у кількості 160 ц здавалося окупаційній владі не від населення, як зазначено в постанові облсуду 1992 р., а з колгоспних полів. Збіжжя зернових 1943 р. після  відступу окупантів було збережено і в січні-лютому 1944 р. обмолочено, а 227 ц відправлено у фонд Червоної Армії.

Як проддопомогу (це  зазначено в кримінальній справі) Ю. Бенедисюком було організовано і зібрано в населення для бандерівців 400 шт. яєць, 35 кг меду. Не виключено, що подібне він робив і для партизанів, що діяли в навколишніх лісах. В інакшому разі він був би покараний, тим більше, коли райцентр Довбиш і навколишні села, а також і Великий Луг з 6 листопада 1943 р. і до приходу Червоної Армії ( 01.01. 1944)  були під управлінням партизанського з’єднання Маликова. Ці два місяці і до дня арешту  Юхим Бенедисюк проживав у селі легально, бо не відчував за собою ніякої провини. Чомусь слідство не вважало за потрібне взяти свідчення партизанів села О.Ф. Люшненка, І.К.Петрука, І.П.Бенедисюка та інших щодо зв’язку Ю.Бенедисюка з народними месниками

В одній з архівних справ управління СБУ в Житомирській області  міститься свідчення бригадира громадського господарства (колгоспу), який був підлеглий сільському старості Ю.Бенедисюку. Там зазначено, що він, тобто Бондар Павло Олександрович, значну допомогу надавав партизанам: організовував людей села і сам брав участь у перекопуванні шосейної дороги, в результаті цього 4 ворожі автомашини з вантажем було взято партизанами. П.О. Бондар також надавав партизанам і проддопомогу. Для них було видане борошно, масло з громадської комори, пару громадських коней з возом та свині від селян за їх згодою. Зібраний  урожай зернових 1943р. було заскирдовано в лісі (сховано від окупантів). У 1944р., після звільнення села, цей збережений хліб було відправлено державі. Про допомогу партизанам, що надходила з громадського господарства села, є свідчення партизанів Д.П. Бенедисюка, О.Ф. Люшненка, І.К. Петрука, І.П.Бенедисюка.  Ці факти були відомі Юхиму Бенедисюку і допомога партизанам не надавалася без його відома.

Такий же підхід слідства і в питанні причетності старости села до насильницької відправки людей на примусові роботи до Німеччини. У 1942р., за свідченням жителів села, поліцією районної управи робилися облави для відправлення людей на примусові роботи до Німеччини. Юхим Бенедисюк участі в тих облавах не брав.  Про це розповіла  колишня остарбайтер Ганна Михайлівна Бондар (Бенедисюк ), 1926 р.н.

Проте горе і біль батьків, діти яких були забрані на примусові роботи до Німеччини, Бенедисюк прийняв також і на себе, відправивши до Німеччини і свою 18-річну дочку Марію.

Декому з жителів села вдалося втекти під час відправлення їх на примусові роботи до Німеччини, а саме: Наумовичу Івану Панасовичу, Люшненку Олександру Івановичу, Гніденко Галині Кононівні,  Бенедисюк Любові Іванівні, Бондар Ользі  Михайлівні, Ясінській Ользі Михайлівні. Тих, кому вдалося втекти, Юхим Бенедисюк не видав поліції, а коли мали робити облави,  то про це староста давав знати.Саме так стверджуючи розповіла про це О.М. Бондар 1924 р.н.  Відповідно до вимог окупаційних властей  Ю. Бенедисюк мав би арештувати сім’ю, конфіскувати майно. Не видав він і І.К.Петрука, який 8 разів тікав під час відправки до Німеччини і до того ж був комуністом.

Горе і біль людей були і його горем. Про це свідчать факти врятування жителів села від неминучої страти.

Лідія Григорівна Малюк, 1925 р.н.,  стверджує, що саме завдяки Ю. Бенедисюку було врятовано від розстрілу її брата Орищука Олександра Григоровича.

 Надія Василівна Андрусенко (Пушкар), 1934 р.н.,  також свідчить про врятування матері  та її в числі трьох дітей від неминучої страти.

 Перед самим розстрілом сім’ю військовослужбовця Пушкаря врятував вчасно прибулий Ю. Бенедисюк. По сьогодні Надія Андрусенко пам’ятає Юхима Бенедисюка і його благородний вчинок. Врятування  цієї сім’ї старостою села підтвержує Ольга Олександрівна Бондар, 1926 р.н.

Всі, хто був забраний на примусові роботи до Німеччини, повернулися у своє рідне село живими.

Чи було під силу старості села стати на перешкоді проведення облав та відправлення людей на примусові роботи, а також вилучення худоби у населення? Відомо, що лише за виявлення ручного помолу зерна та вироблення самогону винні в цьому мали нести покарання смертю. За порушення цього наказу в селі ніхто не поніс покарання. Хоча  староста  забажавши, міг  виявити у багатьох жителів села як жорна, так і самогонні апарати.

Не виключено, як стверджують свідки того періоду, що Ю. Бенедисюк зазнав катувань під час слідства, яке спочатку велося в одному з будинків села. Тому він визнав всі звинувачення, які йому висувалися. Про це промовляють документи і свідчення очевидців.

Бенедисюк протягом багатьох років зазнавав переслідувань через свої релігійні переконання, тому в кримінальній справі зазначено,  що він у 1926 р. позбавлявся виборчих прав (на 2 роки) як служитель релігійного культу. А факт, що його син Павло був партизаном і загинув 1 січня 1944 р., до справи не був долучений.

Дійсно, Ю. Бенедисюк протягом значного часу переслідувався владою за свої релігійні переконання, його позбавляли права виборчого голосу. Про це свідчить газета «Радянська Волинь» від 14 січня 1930 р. та рішення засідання Пулинського (нині Червоноармійського) виборчкому від 24 січня 1926  р. На ньому було ухвалено рішення по позбавлення Ю. Бенедисюка виборчих прав, тому що був членом церкви ЄХБ.

Документи свідчать,  що Ю. Бенедисюк покривав комуністів, заарештовані за його клопотаннями звільнялися, з громадської комори надавалася всіляка допомога партизанам. Ці факти і є доказом того, що він мав безпосередній зв’язок з партизанами.

Ніхто і нині з великолугівців, які пережили лихоліття війни і поневолення, не вбачають злочину у діях Ю. Бенедисюка в роки окупації, а навпаки, завдячують йому за  збереження села і його жителів.

Бенедисюк змушений був працювати старостою заради великолугівців, а не заради своєї користі, за що і був суворо покараний.

Якщо в 30-ті роки у с. Великий Луг були такі, що карали голодних за зрізані чи підняті колоски, то в роки окупації  працюючі на обмолоті збіжжя, мали можливість взяти 8-10 кг зерна.

Невже і сьогодні Ю.Т. Бенедисюк вважається злочинцем лише тому, що як староста села не чинив протидії окупаційній владі у відправленні жителів села на примусові роботи до Німеччини, виконанні завдань з постачання продовольчих продуктів? Протидія цим суворим вимогам старостою села та його жителями призвело б до невиправданих людських жертв.

Заступався за Ю.Т.Бенедисюка у відповідних службах Житомира партизан Опанас Федорович Люшненко.  Після повернення в село, вивчивши дії старости, так само діяла голова колгоспу Параска Григорівна Чухно, але безрезультатно. Щось більше зробити було неможливо, та й ризиковано - йшла війна.

Люди села у 1944 р. боялися захистити Ю.Т. Бенедисюка, а сьогодні, поки живі, прагнуть зробити все можливе, щоб спокутувати свою провину перед ним. Не мають понині спокою всі ті, хто в неоплатному боргу перед Ю.Т. Бенедисюком, який в роки окупації не дав стерти з лиця землі ще одне село і не допустив страти мирних жителів. Як староста  він боровся за збереження свого села, за яке і поклав свою голову на плаху військового трибуналу 13 червня 1944 р.

На жаль, сьогодні цей праведник як і в «святцях» радянської влади залишається справедливо покараним зрадником - єдиним на село. Всі звернення  до державних інстанцій незалежної України щодо перегляду справи Бенедисюка були відхилені.

Ми, жителі села Великий Луг, вважаємо, що наш земляк Ю.Т.  Бенедисюк не був злочинцем.  Не його вина, що наша земля, в тому числі і село Великий Луг, були віддані на поталу фашистам і на її території був встановлений жорстокий окупаційний режим. У цих умовах Бенедисюк  як староста робив усе, що було в його силах, щоб врятувати село і його жителів.

Наш християнський обов’язок - повернути світле ім’я Юхиму Тимофійовичу Бенедисюку, заради історичної правди. Ми ж  прокладаємо шлях справедливості для своїх дітей, онуків і правнуків.

Ким же тоді були такі, як Бенедисюк, яке місце їх в історії села ? Цю відповідь залишаємо за громадськістю?

 

 

Підготував Дмитро Люшненко,

село Великий Луг,

 

 

 

P.S.

У 2009 р. після неодноразових зустрічей і братніх розмов з головою обласного об’єднання церков ЄХБ Олександром Кравченком зібрані матеріали у справі Юхима Бенедисюка (документи, пояснення свідків, підготовлене текстове узагальнення) були передані служителю братства Валентину Шамару з метою подальшої спільної роботи для  повернення доброго імені убієнному.

У листопаді  моя багаторічна  ще незавершена копітка праця, на жаль, без погодження зі мною, з’явилася в Інтернеті за авторством нікому невідомого Олега Базака, який використав мій матеріал,  не вказавши навіть моє прізвище  як автора. Я розцінюю це як плагіат.

У подальшому, без сподівання на допомогу служителів ЄХБ, продовжуючи пошукову роботу  з  даній справи, мені вдалося у державних архівах відшукати додатково підтверджувальні  документи та свідчення людей про те, що Юхим Бенедисюк діяв в інтересах села Великий Луг і його жителів.

 

 

 
 
 
 
 
 

Цікаві факти
  За інформацією відділу ведення Державного реєстру виборців апарату райдержадміністрації станом на 29.03.2017 року у Реєстрі зареєстровано 16899 виборців  
 

Пошук в Інтернеті
 

Шукати
 
 

Прогноз погоди
 

 
 

Статистика
 
сьогодні:
200
всього:
116135
перегл. сторінки:
758
 
 




© 2008 Червоноармійська районна державна адміністрація
© 2008 Червоноармійська районна рада
AMCMS v3.0