Офіційний веб-сайт Пулинської районної державної адміністрації та районної ради
 
   
  12000, Житомирська обл., Пулинський район, смт. Пулини, вул. Шевченка, 104, тел. 8(04131)3-16-14, 3-22-60, 3-11-22, 3-23-46, crda@i.ua  
Історія Загальна характеристика Район у світлинах Інвестиції Анонси подій Інтернет-приймальня 18 грудня 2017 р.
 
 
 
 

Пошук по сайту
 

Шукати
 
 

Опитування
 


Голосувати
 
 
 
 
Наш край в роки Великої Вітчизняної війни

Ранком 22 червня 1941 року нападом на Радянський Союз розпочалася Велика Вітчизняна війна. Головною ареною бойових дій була Українська РСР, тому вже на початку липня бойові дії проходили на території нашого району, де точилися головні бої початку війни в напрямку на столицю України - місто Київ.
Сотні патріотів в перші ж дні війни взяли зброю в руки, покинули рідне селище - їх чекало поле бою.
У липні 1941 року нависла велика загроза з боку німецько-фашистських військ під Києвом. Командування Південно-Західного фронту організувало ряд контрударів в напрямі Новоград-Волинська і Червоноармійська. 8 липня 1941 року; через 15 днів після початку війни, фашистсько - німецькі війська вдерлися на територію нашого району.
Основні бої проходили біля сучасних сіл Андріївна та Соколів, які стали ареною жорстоких боїв німецько-фашистської армії та V армії Радянського Союзу.
Дії лівого крила армії в період 10.07.1941 р. прийняли характер боротьби з переважаючими силами супротивника на виснаження.
Супротивник у цих боях поніс колосальні втрати. Про це свідчать самі полонені, стверджуючі, що в їхніх частинах залишилося не більш 50 % особового складу. Весь район був вистелений масою німецьких трупів. У листах німецьких солдатів і офіцерів усі частіше зустрічаються вирази: « Це не Франція».
Загальне число втрат супротивника перед фронтом V армії початку війни по 17.07.1941 р. по приблизних підрахунках складає 100 000 убитих і поранених, з них на частку боїв у районі Новоград-Волинська припадає до30 000 чоловік, знищено до 700-800 танків. (50) Але сили були нерівними, і вже 16 липня 1941 року Червоноармійськ було окуповано німецько-фашистськими військами.
Смертю хоробрих залишилися навічно в землі Червоноармійщини більш 2,5 тисяч бійців Червоної Армії.
Після захоплення Червоноармійська (в районі нинішньої автозаправки) фашистами було обладнано перший концтабір для радянських військовополонених, які потрапили в оточення. Другий концтабір було створено в селі Будище для військовополонених, яких примушували працювати на заготівлі лісу. Скрізь по селах району окупанти поставили старостів з числа репресованих селян, або з місцевих німців, які залишилися після ліквідації німецького національного району, так званих " фольксдойчів".
У центрів Червоноармійська діяла районна управа, керівником якої був Брандт, а помічником німець Фельске.
Для підтримки " нового порядку" в районі та в селах було організовані поліцейські пункти. Першим начальником поліції був Поліщук. Приміщення середньої школи окупанти перетворили на казарму.
З перших днів окупаційного режиму для населення встановлювалися подвійні норми здачі сільгосппродуктів для потреб німецької армії.
Старости і поліцейські виявляли комуністів, комсомольців та передавали їх карним загонам.
Окупанти розстріляли в Червоноармійську 330 громадян, більшість з них дітей та жінок (Йозеф Флабель військовополонений солдат б роти 2 полку 1 словацької дивізії),(51)
" Коли євреїв вели на розстріл, то один прихований хлопчик (єврей), побачивши у колоні матір, пішов за нею і його теж розстріляли” розповідає Іщенко Степан Дмитрович.
У 1965 році до єдиної могили біля села Ягодинка було перепоховано останки близько 700 мирних жителів Червоноармійська і сіл району, а також біженців із західних областей єврейської національності, які були розстріляні німецько-фашистськими окупантами - влітку 1941 року на околиці села Веселе (бувша Адамівка) і поховані в двох могилах у різних місцях лісу.
" Євреїв садовили на машини і везли під Цвітянку.
Коли везли євреїв на розстріл, одна машина загрузла. Всіх зігнали штовхати машину. Після того, як рушила машина, всі вискочили на неї, а один не міг, тоді німець проткнув його штиком, і викинув на машину. При навантаженні на машину євреїв скидали як попало і зверху ув'язували ланцюгами.
Коли євреї побачили, що побачили повертають на шосе, почали викидати свої тлумачки , де взяли з собою. Перед збором євреям казали, щоб вони брали усе найдорожче і їх повезуть до Палестини.
Перед цим там копали ями десятки єврейських дівчат. Коли викопали, їм сказали піти. Німці поклали дошки над ямами, вивели на них євреїв, спереду менших, дітей, а ззаду дорослих. Потім есесівець повів автоматну чергу одну вище , а другу нижче. На кінець і копателів постріляли. Загребли ями і поїхали. На другий день з-під землі виступила кров," (52)
„ На наступний день всіх погрузили в машини, сказали, що везуть будувати дорогу. Я йти вже не міг, згадує Марк Мешок, машини поїхали до траси Київ-Львів, біля села Ягодинка машини повернули наліво, а за єврейським кладовищем – направо. Зупинилися. Нас вивели у поле.
Я побачив, що вирито дві ями, в одній, що була меншою, я побачив ледь засипане жіноче волосся. Це ще раніше, ніж чоловіків, збирали німці рослих, гарних єврейських та російських дівчат. Їм
сказали, що везуть на роботи у Німеччину. „ Так ось де ті дівчата” - подумав я!
Коли нас привели до Лисої гори для розстрілу, Фритчер на велосипеді вже приїхав туди. Він вихопив мене, я не міг стояти, дядько Миколай загорнув мене у свою фуфайку, сказав поліцаю, що я випадково потрапив туди і що я його родич. Тут почався розстріл, старих кидали прямо у яму. У деяких людей були золоті зуби, обручки, поліцаї відрізали пальці разом з обручками, вибивали прикладами золоті зуби, а потім розстрілювали людей. Багатьох кидали живими, проколотих штиками. Німці добивали людей, стріляючи прямо в яму....
Батько весь час тримав рукою відірване вухо, там була велика рана, вухо висило на кожі... В батька стріляли чотири рази...
Через тиждень всіх зганяли в гетто...” ( 53)
У 19 населених пунктах області було створено єврейське гетто. Гетто в Червоноармійську розташовувалося у центрі містечка, біля лікарні, яке було обгороджено колючим дротом і об’єднувало декілька невеликих хат. Жили по декілька родин у хатинках, „ скупчено, голодно”. Іноді не було місця щоб присісти, не кажучи вже про те, щоб лягти Чоловіків майже не було, в основному вони були розстріляні у той час ( липень 1941 р). Фактично їжі не було, ні у жителів містечка, які також голодували, ні, у тих, хто був у гетто. Обмінювали речі, підносили їх до паркану, якщо не бачили поліцаї, обмінювали коштовності, за кусок хліба віддавали цінні речі. Не вистачало води.....
„Дорослих виганяли на роботу, 10 липня дитина вже рахувалася дорослою. Нас посилали спочатку збирати хміль... потім ми мостили дорогу разом з полоненими, ми підносили каміння, позбивали їх.... Люди стали хворіти, нам робили уколи. Багато людей помирало. Щоденно до воріт під”їджала машина, до неї виганяли хворих та старих людей, казали, що вивозять у лікарню. Але більше цих людей ніхто не бачив, їх направляли у „ душогубку” – це була машина з будкою, до котрою входила труба з вихлопними газами з машини за допомогою спеціальних гумових шлангів. Стоїло проїхати машиною 10 км, як в будці вже були мертві люди. Покійників вивозили туди ж на Лису гору. Так ми жили до 27 грудня 1941 року.
27 грудня 1941 року о 5 годині ранку страшна колона євреїв з Червоноармійська ( в роки війни була відновлена назва Пулини) почала свій останній шлях в сторону села Ягодинка.
„ Наверху над ямою стояли німці і поліцаї з автоматами. Бігти було нікуди. Людей травили собаками. Відбувалося щось жахливе. Все це і зараз стоїть у мене перед очима. Галас, крики, сльози - неможливо це описати. Кричали, називали дітей по іменах. Там були жінки з грудними дітьми , дітей виривали з рук матерів і живими кидали в яму. Піднялося сонце, коли ми були біля ями, а закінчилося це через декілька годин...
„ Перед тим копали ями десятки єврейських дівчат. Коли викопали, їм сказали йти. Німці поклали дошки на ями, вивели на них євреїв, спереду менших дітей, а ззаду дорослих. Після есесівець повів автоматну чергу: одна - вище, а друга нижче. На кінець і копателів постріляли. Загребли ями і поїхали. На другій день зпід землі виступила кров. „ (54)
За даними перепису за станом на 1 жовтня 1941 року в Пулинському районі проживало 25872 чоловік ( 11060 чоловіків, 14812 жінок). Населення скоротилося на 5754 чоловік.
За роки окупації, яка продовжувалася 2,5 років на території району фашисти, розстріляли понад тисячу підпільників, партизанів, військовополонених і мірних жителів.
Протест проти, окупації проявився в поширенні Руху опору, якій розпочався в перші ж дні початку окупації.
Так було організовано підпільну групу під керівництвом Гришана Тимофія Назаровича, 28 січня 1942 року Гришан Т.Л, загинув в Словечанських лісах в нерівному бою з карателями.
Значну роль у поширенні партизанського руху відіграла висадка на територію оперативної групи Українського штабу партизанського руху, очолюваної С.Ф. Маликовим. Два загони цього з'єднання " За перемогу" і " 25 років України" діяли на території району.
Майже 200 жителів нашого району мужньо билися, крім названих загонів, ще в загонах імені Богуна, імені Котовського з'єднання І.Є.Скубка-Кот, імені Кутузова з'єднання Олексієнка, " За честь Батьківщини", Воронезького з'єднання та інших. Понад 200 жителів району стали учасниками антифашистського руху, надаючи партизанам відчутну допомогу.( 55)
Діяли загони і другого напрямку Руху опору - загони УПА.
На теренах Житомирщини під час фашистського режиму існували: обласний провід, три окружних ( Бердичівський, Попельнянський та Червоноармійський) та районні проводи ОУН, які у 1941-4942 рр. проводили пропагандистську роботу серед населення краю.
Навесні 1943 року Житомирський обласний провід ОУН передав окружним І районним провідникам вказівку Центру про перехід від пропагандистської й організаторської роботи до створення збройних загонів. В ряді районів були створені боївки. В нашому районі було створено боївку " Сокола " ("Хало"),
Створені підрозділи ОУН, - УПА, згідно вказівок Головного проводу,, почали нищити людей, які не поділяли націоналістичної ідеології, не бажали вступати в організацію та військові структури.
У листопаді-грудні 1943 року, коли Житомирщина стала ареною жорстоких боїв, оунівці - уповці почали проводити репресивні заходи. " "Сокіл" і "Муха" створили боївку, до якої ввійшли самі керівники та бойовики. Більшість бойовиків було вихідцями з сіл Івановичі, Стрибіжа, В’язівця, Чернявки та деяких інших сіл Червоноармійського та Володар-Волинського районів.
У грудні 1943 року  " Гадя", " Соловей" та ще деякі в селі Стрибіж живцем спалили Мирона Девчуш та Степаниду ІІилипчик, які відмовилися їм допомагати. Через декілька днів. Галя", "Лис", "Степовий", "Кармелюк" задушили О.М. Мартин-
чука, який у розмовах критикував оунівців. Тієї ж ночі " Галя", " Зоряний", "Максим" і бійці " Лиса" в селі Доброму Куті живцем спалили сім'ї Лук'яна Ільчука та Олексія Іщука - всього 7 чоловік. Через кілька днів у Вольвахівці (нині Зелений Гай) таким самим чином знищили сім'ю Едуарда Ільїнського.
Того ж місяця "Джміль" повідомив, що в Івановичах один комуніст і два безпартійних підтримують зв'язок з партизанами. На короткій нараді вирішили цих людей ліквідувати. Вночі під виглядом партизанів їх виманили з домівок, завели в село Олександрівку, в одній порожній хаті допитали, катуючи. Так і не добившись зізнань, розстріляли, а трупи спалили, щоб не залишити слідів," (56).
Але сутички оунівців проходили не тільки з представниками партизанського руху, а із окупантами ." 20 жовтня 1943 року повстанці вибили окупантів із с. В’язовець Червоноармійського району. Загинуло більше 100 німецьких солдат" (57).
Від безсилля в боротьбі – з народним опором фашисти стали палити села і вбивати мирних жителів. За підтримку партизанів 19 вересня 1943 року окупанти повністю спалили село Теньківку, в і якому проживало 1950 чоловік, з них 1146 дітей.
У травні 1943 року група німецьких та мадярських солдат, біля 30 чоловік вдерлися у село Янушівка ( сучасна Теньківка) для пограбування, населення. У селі вони зустрілись з партизанською групою. Зав’язався бій. Німці не витримали і втекли.
Через 6 годин після цього на розправу з населенням прибуло 200 німці» і мадяр, які спалили 15 хат колгоспників, заживо спалили колгоспницю Оміновську Єфросинію і двох малих дітей, забрали б чоловік заручників і багато худоби.
В серпні 1943 р. Німці сконцентрували свої сили в районі, оточили село і почали спалювати хати селян . На протязі дня (19 вересня 1943 року) були спалені всі хати жителів і колгоспні будівлі.
Зігнали в одне місце жителів села, німці оточили і обставили їх кулеметами. Тим часом більше половини худоби було вигнано,
О 4 годині того ж дня німці близько 50 чоловік вигнали в с. Курне, де розстріляли 28 чоловік, 5 чоловік замучили за зв’язок з партизанами, а останнім удалося втекти з-під розстрілу.” (59)
У селі Теньківка загарбники спалили 35 дворів. Частково були спалені села Андріївна і Соколів.
З початком війни призупинили випуск газет. Шрифти вивезли у Габрівку і закопали у яму.
Але людський фактор був завжди визначальним: „ Увага! Згідно наказу Керівника СС і поліції в Житомирі розстріляно українця Дмитрієва Андрія (прізвище змінено) з Пулин за те, що він відмовився розподілити між населенням продукти, призначені для мешканців села..,” ( 60).
Проаналізуйте цей факт і дайте оцінку
Страшну картину руйнувань залишили після себе німецько-фашистські окупанти.
За роки окупації Червоноармійська, від пограбування, мародерства і зруйнування колгоспи понесли велику втрату і збитки.
Так німецькі загарбники повністю розграбували місцеву сільськогосподарську артіль „ їм. Молотова „. В книзі актів по обліку збитків за № 37 13/V – 1944 року, записано, що загальні розміри збитків та шкоди, причинених колгоспу від зруйнування, пошкодження будівель, розграбування та знищення реманенту, загарбування худоби, птиці, насіння, кормів, продуктів, складають суму – 11.788.319 карбованців,( одинадцять мільйонів сімсот вісімдесят вісім тисяч триста дев’ятнадцять арк..) (61)
Загальна сума збитків, спричинених колгоспам німецьке-фашистськими загарбниками, склала по району 271, 711 тисяч карбованців (62).
Було знищено 51 колгосп, Червоноармійське та Соколівське
МТС, маслозавод, переважна більшість шкіл, клуби, бібліотеки.
За роки окупації по району було вивезено у фашистське рабство – 1104 чоловіки ( 63)
- розстріляно – 479 чоловік
- спалено - 18 чоловік .
- побито та закатовано – 29 чоловік померло від голоду – 2 чоловіки (64)
29 грудня 1943 року в 11 годин жителі Червоноармійська зустрічали своїх визволителів бійців 13 гвардійської танкової бригади 4 гвардійського танкового Кантимирівського ордена Леніна корпусу під командуванням Героя Радянського Союзу Павла Полубоярова.
В результаті наступальної операції по оточенню та знищенню Житомирсько – Бердичівського угруповання противника, ( танкові дивізії СС „ Адольф Гітлер” і „ райх” в бою по визволенню Червоноармійська було знищено: танків – 5, візків – 18, автомашин – 9 та до 500 чоловік солдат та офіцерів. Захоплено: візків -50, коней -170, полонених – 20 (65)
На світанку ЗО грудня було визволено від фашистів села Соколів, Курне та інші.
Новий 1944 рік наш район зустрів вільним від окупантів, але війна точилася це до 9 травня 1945 року.
Як і по всій країні в район поширився рух за збір коштів на виготовлення військової техніки. Так мешканка села Соколів X. Забродська внесла у фонд оборони 25 тисяч карбованців з проханням передати ці кошти на будівництво танка для сина Петра, який знаходився на фронті. Незабаром син отримав новенький танк Т-34, на якому по завершенню війни з перемогою повернувся додому.
Трудящі Червоноармійська внесли на будівництво танкової колони „Радянська Житомирщина” 68 тисяч карбованців, передплатили 3-ю державну воєнну позику на суму 86 500 крб., а також по IV державній позиці в травні 1945 року, з своїх збережень мешканці району внесли до позики у фонд оборони 396250 карбованців.
За допомогою колишніх республік СРСР було відновлено конеферму, ферми великої рогатої, худоби, свиней, птиці.
Відновлювалася техніка МТС. Вже на початку 1945 року вона мала
38 тракторів, 22 молотарки, 40 тракторних плугів, 4 комбайни, 22 сівалки.
В січні 1944 року розпочали працювати навчальні закади району, працювала районна лікарня. Почав діяти радіовузол, а 23 березня вийшов перший номер газети „ Колгоспна нива. Дала струм електростанція, став до ладу комбінат побутового обслуговування. Методом народної будови відбудовувалися і ремонтувалися. Будинок культури, школи, клуби, бібліотеки. Край повертався на шлях мирного життя.
Дорогою ціною заплатив наш народ за перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.
На фронтах П Світової війни загинуло 2048 жителів району.
За мужність і героїзм в роки війни 3362 жителі району відзначені урядовими нагородами СРСР, за трудові звершення-в тилу ворога нагороджені 434 .чоловіки, ( 56 ), 447 жителів Червоноармійська відстоювали незалежність нашої Батьківщини, 207 з них не повернулися з фронту, 240 – удостоєні державних нагород СРСР, Серед них повний кавалер ордена Слави І.Т.Дубина та кавалер ордена Леніна І.А.Тузюк. ( 66)
 
 
 
 
 
 
 

Цікаві факти
  За інформацією відділу ведення Державного реєстру виборців апарату райдержадміністрації станом на 01.09.2017 року у Реєстрі зареєстровано 16823 виборця  
 

Пошук в Інтернеті
 

Шукати
 
 

Прогноз погоди
 

 
 

Статистика
 
сьогодні:
53
всього:
124018
перегл. сторінки:
27126
 
 




© 2008 Червоноармійська районна державна адміністрація
© 2008 Червоноармійська районна рада
AMCMS v3.0